Із мого особистого сайту www.shevchenko.ua
Ігор Шевченко виступив у якості доповідача Першого всеукраїнського податкового форуму, що відбувся у Києві 28 жовтня 2010 року.
Презентація Ігоря Шевченка під назвою «Мерітократичні податки – ефективність та справедливість» відкрила сесію Форуму, присвячену новітнім податковим тенденціям. У ході презентації Ігор Шевченко розповів про мерітократію як ідеологію та власне, «мерітократичне», бачення податкової системи країни, функцій, які вона має виконувати, та принципів, на яких базуватися. Зокрема, він зауважив, що система оподаткування має діяти на принципах достатності (бездефіцитний держбюджет), справедливості (податкове навантаження залежить від платоспроможності, недискримінація), ефективності (розумний баланс зібраних податків та витрат на їх збір, мінімально можливі витрати), простоти та зручності (мінімальна кількість податків, простота їх обрахування та сплати), що нехтуються в сучасній Україні.
Серед основних завдань державної влади, спрямованих на створення в Україні сприятливої, раціональної, зрозумілої системи оподаткування Ігор Шевченко зазначив наступні: спрощення податкового законодавства, перерозподіл податкового навантаження, зменшення кількості привілеїв та пільг, особливо несистемних, забезпечення прозорості податків та державних фінансів, підвищення ефективності адміністрування податків.
Для виконання цих завдань Ігор Шевченко запропонував цілу низку інноваційних заходів, серед яких 1) скасування основних корпоративних податків – ПДВ та податку на прибуток, а також пенсійного та інших соціальних зборів, але введення обов’язкової щорічної виплати частини прибутку (наприклад, 30% чистого прибутку) власникам (акціонерам), які будуть сплачувати податок як фізичні особи; 2) оподаткування за прогресивною шкалою доходів громадян та спадку, починаючи з, наприклад, 50 тис. дол. на місяць для доходів і 1 млн. дол. для спадщини; 3) введення податку з продажу (податку на споживання); 4) введення щорічного податку на розкіш – надлишкові нерухомість та землю, розкішні авто, яхти, літаки та вертольоти, коштовності , супер-дорогі предмети мистецтва; та інші.
Голова Оргкомітету МПУ також наголосив на тому, що кроки нині діючої влади у напрямку зміни податкової системи не можна називати реформою, оскільки реформа – це перегляд фундаментальних засад, зміна системи в цілому. Новий же Податковий кодекс не змінює систему, він лише збирає усі нині діючі норми податкового законодавства в один нормативно-правовий акт та вносить невеликі непринципові корективи в існуючу систему. Тому ствердження про те, що в Україні здійснюється податкова реформа, не відповідає дійсності.
Переглянути презентацію Ігоря Шевченка «Мерітократичні податки – ефективність та справедливість» можна тут.
***
«ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОДАТКОВИЙ ФОРУМ 2010: реформування податкової служби в Україні відповідно до європейських стандартів» відбувся 28 жовтня 2010 року у Києві.
Організатором Форуму виступила Рада незалежних бухгалтерів та аудиторів за підтримки Державної податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
У Форумі взяли участь перші особи Державної податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України, народні депутати, представники провідних міжнародних та національних компаній, закордонні експерти з Німеччини, Росії, Грузії, Киргизстану та Туреччини.
Метою створення Форуму є сприяння активній участі представників державної влади, податківців, представників бізнесу, бухгалтерів, правників та аудиторів у процесі створення зрозумілого та сприятливого податкового середовища в Україні, а також налагодження ефективної взаємодії між органами державної влади та бізнесом в питаннях оподаткування. Планується, що Форум буде проводитися щорічно.
З детальною програмою Форуму 2010 можна ознайомитися тут.
http://pravotoday.in.ua/ua/press-centre/l
Pravotoday: Игорь Анатольевич, мы часто спрашиваем юристов о том, смогли бы они оставить юридическую профессию ради другого дела. Большинство из них не представляют и не планируют этого шага. Однако Вы предприняли его на самом пике Вашей карьеры. Что Вас к этому подтолкнуло?
Игорь Шевченко: Уход из профессии был для меня революционным путем развития. Не скажу, что когда я начинал заниматься юриспруденцией – я знал и планировал такие изменения. Поначалу я тоже думал, что буду заниматься юридической деятельностью всю жизнь. Но я искренне убежден, что человек должен учиться, расти и развиваться, самосовершенствоваться на протяжении всей жизни. Для меня таким этапом саморазвития стала смена рода моей деятельности. Однако я не проснулся и решил, что мне нужно уйти из юриспруденции. Этот шаг не был сменой одного бизнеса на другой, как думали некоторые. Я ушел не только из юриспруденции, я вообще ушел из бизнеса. Меня ожидали кардинальные перемены.
Юриспруденция для меня была очень важным этапом в жизни, своего рода основой. Если человек знает законы, причем не просто знает, а еще и применяет, и не только для себя, а и для многих людей, для многих ситуаций, для больших проектов, то это хороший фундамент для роста в других сферах.
Главный поворотный момент в моей истории - это понимание того, что уже достигнут определенный уровень материального обеспечения, основные бытовые потребности обеспечены, амбиции удовлетворены. Есть юридическая фирма – лидер рынка, которую ты возглавляешь и являешься 50%-ным её собственником. И тогда задаешься вопросом «А что дальше?».
Именно на этом этапе у меня возникла идея развивать профессию. Так была создана Ассоциация юристов Украины. Организация заработала, стала эффективной, все больше людей к ней присоединяются по сей день, она приносит ощутимую пользу профессии. И на определенном этапе снова возникло ощущение, что пора двигаться дальше.
В это время я попадаю на Форум молодых лидеров мира, на Давосский экономический форум, где получаю возможность общаться с первыми людьми мира. Это руководители стран, министры, члены парламентов разных стран, журналисты с мировыми именами, это люди из самых разных стран, самых разных профессий, самых разных религий, взглядов и т.д. Благодаря этим знакомствам мой кругозор значительно расширился, я стал мыслить более масштабно.
Второй шаг в моем постпрофессиональном развитии – это учеба в Йельском университете. Полгода интенсивной лидерской программы позволили мне получить определенные теоретические знания, и, в то же время, практические – опять же от общения с разными интересными людьми. Нас было восемнадцать человек из разных стран, молодых лидеров, успешных молодых людей. Следующий этап – программа по государственному управлению в Школе государственного управления Гарвардского университета
Своеобразной «последней каплей»стал совет Александра Квасневского, который однажды сказал мне: «…ты можешь многое сделать для общества, для своей страны, но ты должен отдавать этому 120% своего времени. Даже не 100%. Потому что нельзя разрываться между большими направлениями деятельности…». Этот совет я получил в 2006-ом году. И уже в 2007 г. комплекс обстоятельств привел меня к мысли о том, что я хочу сделать в своей жизни что-то масштабное, общественно полезное, помимо зарабатывания денег и развития украинской юридической профессии. Я принял решение и ушел из бизнеса.
Однако я все же считаю, что из юриспруденции не уходят. Эта профессия на всю жизнь. Критическое мышление, аналитический подходлогика, структурирование – это интеллектуальный юридический инструментарий, который очень сильно помогает в том, чем я сейчас занимаюсь.
Pravotoday: Насколько сегодня Вы далеки от юридической деятельности?Игорь Шевченко: Я бы не сказал, что далек от нее. Пусть сегодня я нахожусь у истоков своего политического периода, но чтобы заниматься политикой правильно, политическому периоду должен предшествовать некий «осмыслительный», философский период. Политика – это формулирование определенной идеи, ее продвижение. При этом люди должны ее воспринять. Но для того, чтобы сформулировать эту идею, нужно самому вырасти до этой идеи, вырасти с точки зрения своих знаний, поэтому я до сих пор продолжаю много читать, много общаться, обсуждать. Есть разные встречи, философские клубы, где серьезные люди обсуждают такие высокие вопросы.
Да, я не занимаюсь решением конкретных юридических проблем для клиентов, не выступаю в суде. Но моя сегодняшняя деятельность все равно сводится к регулированию общественных отношений. Ведь какими бы философские принципы и идеи не были, для того, чтобы они работали в обществе, они должны быть изложены в виде какого-то закона. Поэтому все то, что я делаю и буду делать, найдет отражение в законопроектах и в их исполнении. Это все основывается на основном принципе любого государства – закон и порядок. Если закона и порядка не будет, то никакое государство существовать не может. И поэтому в нашей программе построения нормального государства первым приоритетом как раз и есть закон и порядок. . Я иногда шучу, что если сегодня распустить наш парламент на пять лет, но исполнять те законы, которые существуют сейчас, то мы жили бы лучше, чем многие страны в Европе. У нас очень много хороших законов, однако они просто игнорируются, вот и все.
Поэтому политическая деятельность неразрывно связана с юридической, просто она более масштабна. Это доказывает и то, что в Европе и в Америке много членов парламентов, президентов с юридическим образованием. Поэтому моя нынешняя деятельность далеко от юриспруденции не ушла.
Pravotoday: Меритократия – слово новое и непонятное для большинства украинцев. Как просто и доступно изложить суть Вашей концепции для избирателя, не знакомого с творчеством Янга и Белла?
Игорь Шевченко: Я думаю, что у меня получится просто и доступно донести суть нашей концепции до потенциального избирателя потому, что наш первый избиратель, наша «стартовая» аудитория – это люди думающие, люди с хорошим образованием, способные без труда понять суть и осознать эффективность меритократии.
Кстати, сегодня в фейсбуке юрист достаточно серьезной юридической фирмы мне написал, что находит идею интересной, но опасается, что название многие не поймут. Я же задал ему вопрос: «Ты поймешь?» Он ответил положительно. Так вот таких как он в нашей стране точно есть несколько миллионов. И я считаю, что этого достаточно для старта качесвтенного нового политического процесса.
Согласитесь, большинство людей и в существующие концепции никогда не вникало, не вникает и вникать не будет.
А если наберется критическая масса людей, которые поймут нашу концепцию и поддержат её, то остальные последуют за нами, интуитивно считая, что идея хороша. К сожалению, основная масса населения просто не хочет вникать в вопросы политики. Так не должно быть. Каждый гражданин должен голосовать, хорошо понимая концепцию каждого кандидата или партии. Это в принципе невозможно. А так как критической массы людей, интеллектуально развитых до того уровня, чтобы понять этот процесс, в Украине достаточно, я верю, что это незнакомое, трудно выговариваемое слово (прим.ред. улыбается) будет иметь успех.
В нем даже есть определенный креатив, оно вызывает желание узнать, что же это такое. Если бы это было какое-то банальное выражение вроде «Процветающая Украина», «Сильная Украина», либо какой-то «Фронт», или «Движение», у людей не возникало бы никакого интереса, потому что люди уже думают, что это очередная профанация. А когда появляется слово незнакомое, в любом случае у людей возникает желание узнать о нем подробнее. Даже если они не могут его выговорить и никогда не слышали. Есть повод рассказывать о своей идее.
Поэтому когда говорят, что слово непонятное, незнакомое, не наше, мне кажется, что оно будет прорывное. Плюс оно имеет позитивный смысл. Когда у нас есть много слов, как та же «демократия». Оно вроде как хорошо, но уже вобрало в себя столько негатива… Или «капитализм», или «социализм»… Эти слова имеют и позитивные элементы в себе, но в общем их восприятие населением сейчас негативное. Например, буржуазия. Вроде как это просто средний класс, а если в наши дни выйти на улицу и назвать себя «Партия буржуазии», это вызовет однозначный негатив. А вот слово «меритократия» имеет почти нулевой антирейтинг. Поэтому если хорошие дела нормальных людей будут ассоциироваться с этим словом, то и слово тоже будет наполнено позитивом. Чем отмывать какое-то замаранное известное слово, лучше ввести в обиход политического лексикона новое.
Pravotoday: Есть ли примеры успешной реализации подобных концепций в странах современного мира?
Игорь Шевченко: Если в двух словах, то наиболее ярким примером современности является Сингапур. Там с нуля за 40 лет без каких-либо ресурсов построили страну с одним из самых высоких уровней доходов и уровнем жизни населения в мире. По этому пути очень успешно идет сейчас и Грузия. Я даже нашел высказывание Саакашвили, где он назвал главным их достижением в Грузии построение меритократии. Бывший премьер-министр Сингапура, построивший эту страну, тоже неоднократно использует в своих выступлениях слово «меритократия», или «меритократическое общество». И даже в правящей партии Сингапура, «Партии народного действия», есть четыре принципа партии, один из них – «меритократичность». Премьер-министр Великобритании Гордон Браун в своих выступлениях также неоднократно говорил о необходимости построения меритократии.
Изначально это слово упоминалось в саркастическом рассказе Майкла Янга, вышедшем в свет в 1956-ом году, но там была утрирована сама ситуация, потому что достойных людей отбирали только по тесту IQ. Я считаю, что это очень заужено, неправильно. Ведь есть и другие факторы, которые влияют на достижение цели, не только уровень врожденного интеллекта человека.
Многие думают, что мериктократия из-за части слова «кратия» относится только к власти, что это власть достойных, только принцип формирования власти, принцип формирования государственного аппарата. Это тоже зауженное восприятие меритократии. В нашем понимании меритократия – это принцип формирования общества в целом, когда в обществе людей ценят за их достижения. Не за то, какой он национальности, не за то, чего достигли его родители, сколько у них денег или где они живут. А за то, что человек сам достиг в своей жизни.
Известно, что социализм – это «от каждого – по способностям, каждому – по труду». Или коммунизм – «от каждого по способностям, каждому – по потребностям». А я сформулировал, что меритократическое общество должно жить по такому принципу: «от каждого – по способностям, каждому – по заслугам, а нуждающимся – по потребностям».
Строить в Украине меритократию – не значит, что мы должны копировать Сингапур, Грузию или кого-то еще. Мы изучаем и отбираем лучшие примеры в разных странах. Это может быть Россия или Америка, Сингапур или Южная Корея. Главное, чтобы это были лучшие примеры решения конкретных задач. Затем все интегрируется в единую работающую модель. Мы создаем совершенно новую модель жизни общества, которая должна в себя вобрать лучшие достижения других обществ, уже доказавшие свою эффективность. Конечно с учетом наших исторических, культурных, ментальных, психологических особенностей, которые игнорировать конечно же нельзя.
Pravotoday: Создана ли уже Ваша политическая партия?
Игорь Шевченко: Формально партия еще не создана. Мы пока в процессе. В ноябре мы планируем собрать учредительный съезд. Думаю, что до конца года мы уже подадим документы на регистрацию в Министерство юстиции. А в начале следующего года партия будет зарегистрирована. Но я хотел бы отметить, что главное – не зарегистрировать партию, главное – ее создать. Зарегистрировать – это формальность. Важны не бумаги и печати на этих бумагах, важна сама структура, общность людей, которые сформулировали и разделяют идею, которые уже структурировались в определенном порядке для того, чтобы эти идеи воплощать в жизнь. Сначала через политическую борьбу, а потом – через работу во власти. Поэтому в основном мы работаем сейчас над созданием партии, а параллельно – над её юридическим оформлением.
Pravotoday: Какова сегодня динамика роста числа Ваших единомышленников?
Игорь Шевченко: Статистика роста единомышленников у нас публичная. Можно зайти на мой сайт (прим. ред. http://www.shevchenko.ua/ua/team/become-m
Pravotoday: На Ваш взгляд, человек, обладающий какими качествами, может быть у власти меритократического государства?
Игорь Шевченко: Мы сформулировали три таких качества, и их достаточно. Конечно, их можно детализировать, но основу составляют три. Первое – это честь. Человек должен быть честным. Ему его внутренняя совесть должна быть дороже, чем какие-то материальные, амбициозные выгоды, какие-то личные интересы.
Второе – это компетентность. Это и образование, и профессиональные навыки, и опыт, и знания. Человек должен знать свое дело, он должен быть одним из лучших в своем деле. В зависимости от уровня позиции у власти, и уровень компетенции будет варьироваться. К сожалению, нельзя найти на место в сельском совете человека с MBA или человека с западным образованием. Хотя это было бы идеально. Но, тем не менее, человек должен быть компетентен для своего уровня, для выполнения своих задач.
И третье требование – человек должен иметь желание служить обществу. Потому что можно быть честным, можно быть компетентным, заниматься бизнесом, честно заниматься бизнесом, платить налоги. Но если он преследует свои личные интересы, он не имеет права идти во власть. Человек должен принять осознанное решение стать на путь служения обществу.
Если все эти три качества в человеке есть, мы считаем, что он достоин власти.
Pravotoday: Существенной проблемой меритократии называют замыкание и обособление элит. Это справедливое опасение? Какие еще риски меритократии Вы могли бы выделить?
Игорь Шевченко: Я думаю, что эти люди, выделяющие такую проблему, забыли о третьем компоненте, который я только что озвучил. Если интеллектуалы, компетентные люди, будут честными и хотят служить обществу, они в первую очередь будут думать о проблемах большинства, а не о своих. Они уже придут во власть с решенными своими проблемами. Человек, приходя во власть, должен решать не свои проблемы, не свой быт, а он должен приходить туда, чтобы решать проблемы людей, которых он представляет, или за которых он несет ответственность. Кстати говоря, во втором томе биографии Ли Куан Ю (прим.ред. первый премьер-министр Республики Сингапур, один из отцов сингапурского «экономического чуда») на первых же страницах мне больше всего запомнилась фраза: «В 42 года я стал премьер-министром независимого Сингапура. И я ощутил, что я несу ответственность за жизни 2, 5 миллионов человек». В этом подходе вся суть. Если у человека нет этого, то он не достоин власти. А если у него это есть – то он никогда не забудет о проблемах народа, никогда не замкнется. Наша команда - это те люди, которые стоят над процессами, над бытом, это те люди, которые смотрят на все масштабнее, смотрят на все комплексно. Если комплексно на это смотреть, то никак нельзя выпустить из поля зрения проблемы людей. Не нужно путать меритократию с аристократией. Замыкание элит – это уже аристократия. Если сначала была меритократия, а потом в обществе появилась какая-то замкнутая группа, значит там уже меритократии нет, она превратилась в аристократию. Поэтому меритократия по своему определению не может не думать о людях.
Pravotoday: Каждый новый правитель свой путь во власти начинает с реформ. С каких реформ начали бы Вы?
Игорь Шевченко: Первое направление – это, конечно же, закон и порядок. Если не будет закона и порядка, или законы будут выполняться не качественно, нарушители не будут наказываться. Тут целая цепочка: в законе и порядке принимаются хорошие, правильные законы, далее есть система, которая правильно реализует их, дальше – если кто-то не выполняет их, есть справедливый суд, который вынесет справедливое решение, и накажет этого человека, работает принцип неотвратимости наказания. Если реализуется этот принцип – система работает. Следующий этап – это экономика. Без хорошей экономики не может выжить ни одно государство. Нужно создавать условия для подъема экономики, потому что в любой стране должны платиться налоги, зарплаты. Будут у бизнеса деньги на налоги – будут деньги и на другие реформы. Если экономика не будет развита, то соответственно не будет денег на реформы в других областях. А в отсутствие закона и порядка экономика тоже развиваться не сможет. Все взаимосвязано.
Третье, что бы я выделил - это самоорганизация населения. Сегодня люди пребывают еще в советской ментальности. Когда у них подход к жизни патерналистский, они ждут, что им кто-то должен. Но люди не организованы для того, чтобы контролировать власть, и действительно требовать у власти то, что по Конституции, по Закону она должна им дать. Поэтому люди должны самоорганизоваться, а государство, власть должны им в этом помочь, для того, чтобы часть функций государства они начали выполнять сами. Нужно стимулировать самоорганизацию. Это и ОСМД, и органы самоуправления населения, и другие формы самоорганизации людей, когда они вместе принимают решения, и вместе что-то делают.
Четвертый – это образование. Чему мы сегодня научим наших детей, таким будет наше государство завтра. Поэтому чем быстрее мы начнем учить детей правильным вещам, вкладывать в их головы правильные ценности, тем быстрее страна станет процветающей.
Не могу не коснуться здравоохранения. В здравоохранении нужно сделать акцент именно на сохранение здоровья. На сегодняшний день акцент сделан на лечении. А лечение – это уже тушение пожара. Главная задача – не допустить пожара, не допустить заболевания. Поэтому я считаю, что в этой области нужно учредить отдельный государственный орган с хорошим бюджетом, который будет заниматься именно созданием условий для сохранения здоровья. То есть его «клиентами» будут здоровые люди. А люди с нарушениями здоровья будут «клиентами» другого органа, не знаю, как он будет называться, потому что сегодня «Министерство здравоохранения» звучит как профанация. Это министерство именно охраной здоровья почти не занимается.
Если говорить о каких-то таких точечных реформах, скажем в избирательном праве, я бы полностью запретил политическую рекламу. Это манипуляция сознанием. Также нужно запретить публикацию рейтингов кандидатов, это тоже манипуляция сознанием. Для избирателей по сути они не несут никакой полезной информации.
Налоговую реформу также необходимо реализовать, но серьезную реформу, а не просто собрать в Кодекс неэффективные и неправильные законы, назвав это реформой. Это не реформа, это косметические изменения, которые не приводят к системным улучшениям работы самой этой системы. Нужно в корне поменять философию налогообложения и систему сборов налогов. Налоги должны платить сами граждане, а не кто-то за них. Должны платиться полные зарплаты, из которых сам человек должен уплачивать свой подоходный налог и еще то, что положено. Тогда человек будет ощущать и понимать, что он содержит эту страну, что он содержит каждого чиновника. А пока он не осознает этого, не отрывает эти деньги от себя. Поэтому и степень гражданской ответственности совсем другая. И, естественно, общая налоговая нагрузка должна быть снижена и переориентирована на доходы, превышающие разумно необходимый уровень потребления, то есть доходы роскоши.
Pravotoday: Как Вы видите развитие своей политической силы в ближайшие пять лет?
Игорь Шевченко: В начале следующего года мы должны быть зарегистрированы, активно развивать, строить партию – с одной стороны, с другой стороны – не только партию, но и социальную основу. То есть партия у нас будет кадровая. Что значит кадровая? Это партия, членами которой будут только активные деятели. Но также мы будем работать и с населением. Помогать им, поднимать свой уровень социально-политических знаний, чтобы человек делал осознанный выбор, чтобы человек голосовал не сердцем, как призывает одна наша политическая сила, а голосовал действительно разумом, осмысленно. Люди, которые осмыслят – это и есть наша социальная база людей, способных принимать политические решения осознанно.
Поэтому наши задачи на 2011 - 2012 гг. – работа с населением, создание партии, поиск людей и их проверка, их обучение, работа с людьми. Начиная с 2012 года мы будем принимать участие в выборах. Если будут парламентские – значит, мы принимаем участие в парламентских, и я думаю, что мы попадем в парламент уже в 2012 году. За год, что у нас остался, мы сможем выйти на уровень пяти процентов поддержки населения. Вот это наши планы. А дальше – участие во всех выборах, и, конечно же, успешное участие.
Pravotoday: Между «юридическим» и «политическим» периодом Игоря Шевченко был ряд общественных проектов и инициатив. Чем они были для Вас – творческим поиском или поэтапным переходом из одного амплуа в другое?
Игорь Шевченко: Наверное, и тем, и другим. С одной стороны - поиском эффективного пути, с другой – экспериментом, пробой совершения хороших дел. Был Форум молодых лидеров, была Украинская громада… Эти общественные проекты сделали достаточно много интересного и полезного для общества. Однако я пришел к выводу, что они не могут и не смогут системно влиять на ситуацию в стране. Можно точечно что-то улучшить. Например, мы способствовали запрещению рекламы табака и алкоголя. Однако все это не приводит к системному результату. Я сделал вывод, что, только имея государственный ресурс, можно менять что-то системно, а ресурс государства – это власть, власть – это политика, политика – это партия... Вот так, осознанно и эволюционно, я перешел от благотворительности и общественной деятельности в политическую. Этот период дал возможность общаться с многими людьми, много читать, осознавать, рефлексировать, осмыслять некоторые вещи. Должен был пройти какой-то период между бизнесом и политикой (по-англ. transition), чтобы осмыслить свою роль, свою миссию.
Pravotoday: Что бы Вы назвали самым большим пороком сегодняшнего украинского общества? А самой большой добродетелью?Игорь Шевченко: У нас, украинцев, много добродетелей. Больше чем негативов. Негативы появились недавно. Добродетелью я бы назвал то, что наш народ генетически разумный. То, что сейчас происходит - это целенаправленное «отупление» народа через СМИ, рекламу, кино и т.д., это целенаправленное негативное воздействие, целью которого является создание общества потребления. Но мы достаточно эффективно противимся этому процессу. На нашей территории рождается много разумных людей, мы - нация философов. Мы - достаточно миролюбивая нация, мы всегда думаем с точки зрения созидательного подхода, а не захватнически-разрушительного. Мы – активная нация, это хорошо. Правда, в свете последних политических событий, активность немного поубавилась, но я считаю, что это временно. Из минусов, пожалуй, назову мнительность нации. Мы не принимаем быстрых решений. Наверно, существенных негативных моментов и нет. Разве что, классически говоря, зависть – ну да, пробегает (прим. ред. смеется). Мы не так решительны, не такие горячи, как другие народы. Но может это и к лучшему, может это как раз и есть другая сторона нашего философского менталитета. Философы быстро и опрометчиво решений не принимают. Так что все у нас нормально.
Pravotoday: Есть ли у Вас мечта, не связанная с юриспруденцией, общественной деятельностью или политикой?
Игорь Шевченко: Я мечтаю встретить свою вторую половинку. Вот это, наверное, моя мечта, которая действительно не связана ни с первым, ни со вторым, ни с третьим. У меня пока нет семьи, поэтому моя мечта – создать ее. Создать действительно по любви. Пожалуй, воплощение этой мечты сложнее, чем политика и бизнес вместе взятые.
Разговор вела Наталья Докучаева, ответственный редактор Pravotoday
Игорь Шевченко. Политик, юрист, адвокат в Украине и штате Нью-Йорк, США, LL.M., основатель и управляющий партнер юридической фирмы «Шевченко Дидковский и Партнеры» (в 2007 году переименована в ЮФ «Астерс») (1995-2007 гг.), основатель и почетный президент Ассоциации юристов Украины, член Форума молодых лидеров мира при Всемирном экономическом форуме в Давосе, инициатор создания Меритократической партии Украины.
Моє інтерв’ю Юридичній газеті
Розмовляла Єлизавета ТАЦЕНКО
«Юридична газета»
У бліц-портреті на Вашому сайті Ви вказали перфекціонізм як свій недолік. Чому Ви його вважаєте таким?
– Тому що інколи перфекціонізм заважає досягати результату. Постійно хочеться щось покращити, наблизити до ідеалу, ще краще підготуватися і т.д. А як відомо, у світі немає нічого ідеального, і краще – ворог хорошому))). 
Ігоре Анатолійовичу, на якому етапі життя Ви вирішили, що будете правником?
– Це сталося восени 1987 року під час навчання в останньому класі в школі, коли ми в сімейному колі розмірковували над моїм майбутнім. Після закінчення школи я планував вступати до КІМО, але життя розпорядилося трохи по-іншому. Серйозні зайняття спортом внесли свої корективи в мої плани. Одразу після закінчення школи я вступив до Київського інституту фізкультури, де провчився 2 роки, але врешті-решт став правником-міжнародником, як і планувалося, закінчивши у 1996 році Інститут міжнародних відносин Київського Національного університету ім. Т.Шевченка. Детально про мій освітній шлях можна прочитати в біографії на моєму сайті.
Що було найскладнішим на цьому шляху?
– Просто стати правником особливих складнощів не було. Не лінися, вчися наполегливо, виконуй сумлінно настанови викладачів, будь активним та допитливим і станеш хорошим правником. А от стати успішним правником – це вже набагато складніше. Хороший правник – це здатність, запорука успішності, але ще не успіх. Щоб стати успішним правником, треба вміти застосувати свої знання та здібності і досягати результатів кращих за більшість інших правників. Тоді це можна назвати успіхом. Звичайно, на шляху до професійн
Що допомагало долати перешкоди?
– Що допомагало? Віра в себе. Нестримне бажання досягти успіху та довести собі і всім, хто оточує, що ти 
Який, на Вашу думку, у Вас тип темпераменту і як він проявляється?
– Я яскраво виражений екстраверт та сангвінік, що межує з холериком. А проявляється він у тому, що я дуже ініціативна, активна та емоційна людина.
• Хто у Вашому житті зіграв найвагомішу роль у формуванні Вашого характеру та світогляду?
– Не можна сказати, що це була одна людина. На моє формування досить серйозно вплинули кілька людей. Це і мої батьки – Анатолій Павлович та Марія Михайлівна Шевченки, які виховали в мені багато різних чеснот та допомогли мені з вибором професії. Це і мій спортивний тренер Андрій Подольський, який навчив не лише вмінню терпіти і наполегливо рухатися до своєї мети, а й деяким іншим корисним життєвим вмінням, наприклад, спілкуванню з людьми. Саме він подарував мені у 1991 році книжку Дейла Карнегі про ефективне спілкування, поради з якої мені дуже допомогли і досі допомагають у житті. Це і мої наставники – Олександр Олександрович Чалий та Василь Іванович Кисіль, які допомогли мені опанувати правничу про
Чим з того, що Ви досягли, Ви пишаєтесь найбільше?
– Чесно, найбільше пишаюся Асоціацією правників України, яку я створив у 2002 році і яка зараз відіграє все більш вагому роль у розвитку юридичної професії в Україні.
Чого прагнете досягти, аби з упевненістю заявити, що Ви реалізували всі свої бажання і мрії?
– Якщо рівень життя більшості громадян в Україні наблизиться до рівня життя в Сінгапурі, то тоді можна буде сказати, що я реалізував свої бажання і мрії. Моя мрія – це процвітаюча Україна, де люди мають всі можливості для самореалізації, справедливої оцінки особистих досягнень та гідного життя. Я пішов з бізнесу, щоб мати можливість займатися втіленням цієї мрії 120 % свого часу. Для цього я разом з однодумцями створюю якісно нову політичну партію з інтригуючою назвою «Мерітократична партія України», що стане нашим інструментом для втілення мрії.
Відверто кажучи, що для Вас зараз стоїть на першому місці: сім`я чи кар`єра?
– Мрія!!! Але сім’я для мене також дуже важлива. Сподіваюся, вона з’явиться найближчим часом, а поки що моє серце вільне. Виявляється, створити щасливу сім’ю значно важче за успішний бізнес, у всякому разі, для мене.
Якщо б Ви мали можливість прожити життя «з чистого аркуша», що б Ви змінили?
– Нічого. Я вдячний Богові за таку долю і сподіваюсь, що Він мені буде допомагати завжди.
Ваші побажання читачам рубрики «Private Life»?
– Ніколи, ніколи, ніколи не здаватися!!
Вчора надрукували моє інтерв'ю в газеті "Юридична Газета":
«Я завжди хотів робити щось більше в цьому житті, ніж просто заробляти гроші»
Розмовляв Сергій Саченко«Юридична газета»
Пане Ігорю, чи не жалкували й не замислювалися Ви коли-небудь над правильністю свого рішення покинути юридичний бізнес й присвятити себе суспільно-політичній діяльності?
- Я стільки років віддав цій справі, юридичний бізнес пов’язаний поки що із найяскравішими роками в моєму житті, моєю молодістю, яка запам’ятовується найбільше. Тому, звичайно, роки в юридичній практиці для мене дуже дорогі. Але рішення піти не тільки з юридичного бізнесу, але й з бізнесу взагалі, було досить свідомим і зараз я не можу сказати, що жалкую за цим. Я багато років психологічно готувався до цього кроку і дуже довго над цим розмірковував. Тому це рішення ніколи не було спонтанним та емоційним, на нього не впливали жодні чинники цього бізнесу або стосунки із колегами. Громадська діяльність та додаткова освіта, той же самий Гарвард та Йєль, спілкування з колегами по Форуму молодих лідерів світу, неодноразова участь у Давосському Всесвітньому економічному форумі – все це мене надихнуло прийняти відповідне рішення. Адже я завжди хотів зробити щось більше в цьому житті, ніж просто заробляти гроші. Тому я аж ніяк не жалкую щодо свого рішення покинути бізнес, а навпаки, насолоджуюсь тим, що я зараз роблю. Я находжу в цьому свою особистісну реалізацію.
Колись давно в одному із журналів я побачив Ваше фото разом із автомобілем, на якому були закріплено іменний номер – «LAWYER». Тоді подібні номери лише входили в моду. Зважаючи на те, що сьогодні Ви вже не працюєте юристом, чи їздите Ви й досі на тому авто із відповідним номером?
- Я й досі їжджу на тому червоному автомобілі, але номер я вже змінив і поставив звичайний, якого навіть не пам’ятаю (посміхається – прим. ред.).
Як Ви вважаєте, чи змогли Ви повністю реалізувати себе як юрист, або все ж таки, працюючи у юридичному бізнесі, у Вас була змога розвиватися й далі?
- Це філософське питання. Я думаю, що меж самореалізації не існує в будь-якій галузі. Не можна говорити про те, що людина повністю себе реалізувала. Тих грошей, які я заробив, мені достатньо для того рівня життя, що є для мене є цілком комфортним. Більше мені не потрібно. Я не хочу змагатися з іншими юристами чи бізнесменами дорослими «іграшками» - машинами будинками, тощо. Мені це просто не цікаво. Тобто, коли досягаєш певного рівня побутового комфорту, тоді для масштабно мислячих людей матеріальні речі перестають бути значимими, а гроші перетворюються просто на цифри. Після цього ти починаєш шукати для себе інший сенс у житті. Тому в матеріальному плані я цілком реалізувався в тих межах, які я для себе раніше поставив. Звичайно, не можна сказати, що я повністю реалізував себе у юридичній професії, правильніше буде сказати, що я досяг тієї мети, яку поставив собі як в бізнесі, та і в юридичній професії загалом. Звичайно, можна було прагнути стати, наприклад, суддею Верховного Суду України або Міністром юстиції, але та адміністративно-політична система, що існує зараз в країні, просто не дозволила б мені із моїми життєвими принципами рухатися в цьому напрямку. Існуюча політична система мене в себе або не впустила б взагалі, або швидко викинула, як чужинця. Тому я прагну увійти в цю систему по іншому, змінюючи її на краще.
Які завдання стоять перед Вами і Вашою організацією сьогодні? Чого вже вдалося досягти за останні роки?
- Офіційної організації, як такої, поки що немає, тому що ми лише створюємо політичну партію. Протягом двох років з того часу, як я пішов з юридичного бізнесу, я займався і благодійною, і громадською діяльністю. Звичайно, можна говорити про певні успіхи у цих сферах, але в політичній діяльності поки що успіхів немає, та їх поки що і не може бути, адже я фактично розпочав політичну діяльність тільки три місяці тому. Я сформулював свої ідеї та позиції й виклав їх на особистому сайті. Крім того, я почав про них говорити, розповідати своїм друзям, знайомим та всім людям, яким це цікаво. Й поступово знайшлося досить багато людей, яким дані ідеї сподобалися. Зараз вже формується команда, яка створюватиме партію та просуватиме ці ідеї далі. Тобто, це тільки початок. Останні два роки я думав над тим, як же я можу ефективно допомагати українському суспільству розвиватися, тому спочатку спробував займатися благодійністю. Так, це добре - допомагати дітям - сиротам, але ця допомога не впливає на суспільство системно. Потім була громадська діяльність. Зокрема, ми займалися суспільними лобістськими проектами, й дуже успішно. Одним з таких проектів була заборона реклами тютюну та алкоголю на білбордах та в журналах. Як результат, сьогодні такої реклами вже не існує. Але все одно, це маленький успіх, який не впливає на стратегічний курс, яким йде країна. Тому я вирішив, що зможу зробити більше для цієї країни, якщо я все ж таки піду в політику. Але саме в справжню політику, а не те, що існує сьогодні в Україні. Те, що зараз існує в Україні, я би назвав політичним театром. Адже люди, які нібито займаються політикою, насправді займаються боротьбою за владу, яку потім використовують для самозбагачення. Це мета і єдина мотивація більшості людей, які зараз знаходяться в українській політиці. Тому я вирішив, що не хочу приєднуватися до жодної політичної партії, які існують на сьогоднішній день, оскільки вони не відповідають моїм особистим принципам та людським переконанням. Отже, я вирішив створювати все з нуля.
Наскільки швидко зростає кількість прихильників Вашої концепції?
- Я хочу не просто зареєструвати партію. Формально оформити партію досить легко. Саме так роблять сьогодні абсолютна більшість партій. Вони готують стандартний статут, програму, переважно за гроші збирають підписи на свою підтримку, і після цього реєструють партію. Але це тільки папірці, за якими нічого немає! В Україні таких партій сотні. Тому ми вирішили спочатку саме створити фактичну організацію, а вже потім оформити її юридично, зареєструвавши в Мін’юсті. Зараз в нас йде процес формулювання та поширення наших ідей в суспільстві, наповнення інформаційного простору нашими ідеями. Але дуже важливо, аби це відбувалося без реклами та нав’язливості. Необхідно, щоби лише ті люди, які дійсно зацікавлені в цій інформації, її отримували та приймали власне рішення щодо приєднання до нашої організації, як прихильники відповідних ідей. Вже сьогодні кількість таких людей наближається до семи сотен, і що саме цікаве, люди приєднуються з усіх куточків України, тобто немає регіональних перекосів, які є в існуючих відомих партіях. І це всього за три місяці. Всі ці люди свідомо приєдналися до нас, готові просувати наші ідеї та діяти для їх реалізації. Після проведення установчого з’їзду, який ми запланували на вересень-жовтень цього року, ми досить легко, маючи прихильників по всій країні, зберемо підписи на підтримку рішення про створення партії та подамо необхідні документи до Мін’юсту, як того вимагає закон. Темпи зростання кількості наших прихильників мене дуже тішать, тому що жодної реклами, жодних заходів масового просування ми не робимо. Ви - перше ЗМІ, яке бере в мене інтерв’ю на цю тему. Ми навмисно не звертаємося самостійно до ЗМІ, тому що, на мою думку, це не правильно та не природно, коли ти нав’язуєш себе журналістам чи платиш за публікації. Якщо те, що ми робимо буде вартим уваги, журналісти самі це помітять.
На яких головних ідеях та принципах будується Ваша концепція?
- Якщо говорити про основну концепцію, то це принцип меритократії, що в перекладі з латини – влада достойних. Це такі відносини між людьми, коли в суспільстві на керівні посади обирають чи призначають не через маніпулятивну популярність, як це відбувається зараз в нашому суспільстві, а через особисті якості людини – її моральність, інтелектуальний рівень та дивлячись на її конкретні досягнення. Тобто, в залежності від її конкретних досягнень, а не обіцянок на майбутнє. Якщо саме такі люди будуть при владі, то зовсім не важливо чи буде в нас президентська республіка або президентсько-парламентська. Немає особливої різниці! Головне те – хто будуть ті люди, які прийматимуть важливі для країни рішення. Відповідно від якості цих людей, буде залежати і якість цих рішень. Отже, якість влади має залежати від якості конкретних людей. Як визначити людину, яка достойна влади та дійсно відповідає мерітократичним принципам? Вона по-перше має бути чесною, по-друге, компетентною, тобто професійною, і по-третє – це людина, яка готова щиро служити людям, тобто використовувати владні повноваження не для власного інтересу, а саме на благо людей та для розвитку країни.
Але ж достойна людина – поняття досить розпливчате. Всі ми маємо певні недоліки, й при владі у кожної людини ці недоліки можуть проявитися…
- Я переконаний в тому, що якщо людина при своїх внутрішніх принципах та життєвих цінностях є чесною, таку людину жодна влада ніколи не змінить. Влада не змінює людей, вона просто знімає з них маски. Люди можуть бути начебто хорошими, але якщо прийшовши до влади вони змінюються, то це просто була їхня маска. Влада проливає світло на людей, й ми бачимо якою людина була раніше. Але якщо людина є чесною по своїй суті, якщо вона порядна, прийшовши до влади вона буде використовувати ресурси лише відповідно до своїх життєвих принципів на благо інших людей. Питання про пошук саме таких людей є одним з головних й проблематичних питань організації цього процесу. Я переконаний, що в українському суспільстві такі люди існують, їх достатньо для того, аби ця країна правильно розвивалася. Просто такі люди, нажаль, не мають сьогодні владних повноважень. Їх не пускають в політику, або вони не хочуть туди йти, оскільки вважають політику брудною справою. Але ця політика є «брудною» лише тому, що там сьогодні знаходяться «брудні» люди. І я буду робити все можливе, щоби в політику потрапили якомога чистіші люди, які змогли б змінити сприйняття людьми політики як такої. Шукати їх потрібно будь-якими способами: за рекомендаціями, через ЗМІ, через громадську діяльність. Звичайно, це не так просто. Таких людей потрібно не лише знаходити, алей й перевіряти, адже буде дуже багато таких людей, які ховатимуться за своїми масками. Маємо досить яскравий приклад сьогоднішньої коаліції, куди перебігли багато депутатів із опозиції, які ховалися під овечими шкірами і за яких, до речі, багато хто проголосував. І питання тут не втому, яка політична сила краща, провладна чи опозиційна, вони, до речі, мало чим відрізняються по суті. Тут питання про честь та моральні якості тих, хто зрадив своїх виборців та колег, заради особистої вигоди. Тому відбір, тобто перевірка, має відбуватися як раз в процесі діяльності політичної партії до приходу до влади. Якщо людина в процесі позавладної політичної діяльності готова безоплатно щиро та ефективно діяти протягом довгого часу, вона відповідно покаже чого вона варта та підтвердить свою істинну мотивацію. А якщо людина кар’єрист і прагне швидко задовольнити тільки свої особисті інтереси – довго така людина працювати над цим не буде. І такі люди самі відсіються з нашої організації. Крім того, в нашій партії буде практикуватися детальний аналіз біографії кандидатів в члени партії, а також збір рекомендації.
Як Ви думаєте, що заважає таким організаціям, як Ваша, об’єднувати сьогодні свої зусилля?
- Мені здається, що таких організацій, як наша, поки що немає. Дієвих партій, заснованих на реальній об’єднавчій ідеології, та які в своїй діяльності суворо дотримується своєї ідеології, просто ще в Україні не існує. Тому вважаю, що та партія, яку ми створимо, буде першою справжньою ідеологічною партією в Україні. Деякі з існуючих партій мають свою ідеологію, але вони її не дотримуються, використовуючи просто як відомий бренд. І цей бренд поки що приносить їм певні дивіденди у вигляді голосів. Або ж партії, які мають занадто вузькі ідеологічні засади для сучасного багатонаціонального та мультикльтурного українського суспільства. Треба шукати такі ідеї, які об’єднують суспільство. Я вважаю, що ідеологічна модель мерітократії як раз і зможе об’єднати наше суспільство, незалежно від того, чи людина правобережна, чи лівобережна, розмовляє вона українською чи російською мовою, католик вона чи православний, шахтар чи науковець, робітник чи підприємець.
Чи зможе Ваша організація накопичити потенціал до 2012 року, аби взяти участь у наступних парламентських виборах?
- Я в цьому впевнений. У нас все йде по плану й зараз ми навіть випереджаємо свій графік. Думаю, що до 2012 року ми будемо готові й юридично, й кадрово, бо кадри - це головне. Формально можна купити вже зареєстровану партію та йти на місцеві вибори вже в 2011 році, але з точки зору кадрів це абсолютно не вірно. Адже для того щоби скласти списки людей, яких ми будемо пропонувати людям на вибори, ми повинні мати великий ступінь впевненості, що такі люди дійсно відповідають усім критеріям про які я вже говорив – честь, компетентність та щире служіння народу, що вони не дискредитують наші ідеї та не підірвуть довіру до нас людей, які за них проголосують.
Ви багато буваєте за кордоном. Які демократичні принципи інших країн Ви хотіли б бачити й у нашій державі?
- Найперше й найголовніше – це реальне верховенство права, законність та порядок. Тому що жодне суспільство, жодна країна не може існувати без порядку і виконання законів. Це те, чого зараз немає в нас в Україні. І це те, що має бути першочерговим завданням будь-якої влади – відновлення законності і порядку. В нашій країні досить багато хороших законів, але вони просто не виконуються. Крім того має бути ефективне та справедливе правосуддя, адже якщо людина порушує закон, вона відповідно має бути покарана. А для цього потрібно щоб ефективно діяв принцип невідворотності покарання. Якщо цього не буде, люди порушуватимуть закони й надалі, не боячись бути покараними. Якщо правосуддя буде справедливим та ефективним, а засуджені будуть нести реально покаранні відповідне до тяжкості злочину чи порушення, тоді можна говорити про розвиток та лібералізацію економіки, реформування податкової системи, реформування системи освіти й т.д. Також дуже важливим є впроваджувати механізми, яки забезпечили б прозорості політики та державної влади, чого в нас, нажаль, сьогодні також немає. Все в нашій країні робиться кулуарно, таємно, «під столом» - всі ці тендерні закупки, судові та урядові рішення… Не зрозуміло за якими принципами призначають людей на керівні посади в державі… Й тут ми знову приходимо до принципу мерітократії, адже люди хочуть і мають право обирати на керівні посади в державі найкращих. В суспільстві мають працювати такі механізми, щоби люди розуміли за кого вони йдуть голосувати на виборах. Аби вони голосували не на емоціях, тобто «серцем», як закликала одна відома політична сила, а своїм власним розумом! Якщо говорити про реформи в правовій сфері, то реформувати треба все: і суди, і прокуратуру, і адвокатуру, і систему виконання судових рішень, і систему надання безоплатної правової допомоги …
Але ж на це піде десятки років…
- Зовсім ні! Якщо буде політична воля, справжні фахівці, реальна влада – все буде досить швидко зроблено. Яскравими прикладами цього є Сінгапур та Грузія, якщо взяти колишню республіку СРСР. Зараз в нашій країні є такі політичні декларації, але такої політичної волі насправді, нажаль, немає, адже такі реформи не вкладаються в інтереси можновладців. Їм потрібна не та система, яка працює на розвиток країни, а та, що є вигідною безпосередньо для них. Наприклад, також необхідно реформувати систему здоров’я, якої сьогодні в Україні фактично не існує. В нас є лікування та фармацевтика, тобто система взагалі майже не займається саме збереженням здоров’я, а займається лише лікування. Й всі бюджети витрачаються саме на лікування. Я вважаю, що необхідно створити окремий орган і виділити окремий значний бюджет, щоби один орган відповідав за здорових людей, а інший – за хворих. І результатом діяльності цих органів, відповідно, буде кількість здорових та кількість вилікуваних людей. А в нас навпаки – «охороняють» тільки те, що як раз здоров’ям вже не є, тобто хвороби. Вкрай необхідно також реформувати політичні процеси, адже сьогодні до влади приходять лише завдяки рекламі та послугам PR-спеціалістів. Передвиборчих кампанії та політичної діяльності в країні взагалі майже не існує. Вони повністю трансформувалися на «політичне благодійництво», тобто підкуп виборців, та політичні рекламні кампанії. Тому, вважаю, що необхідно заборонити пряму політичну рекламу, тому що вона є засобом маніпуляції свідомістю людей. Крім того, необхідно заборонити публікувати будь-які політичні рейтинги, які також використовуються виключно для маніпуляцій думками людей. Яка різниця людині, який рейтинг має той чи інший політик, якщо цій людині подобається його програма та особисті якості? Головне те, що політик говорить та робить, а не те, який в нього поточний політичний рейтинг. Я вже не кажу про «замовні» політичні рейтинги, які взагалі не відповідають дійсності. Крім того, варто було б законодавчо заборонити політичним партіям займатися «благодійною» діяльністю, роздача пайків в партійних кульках тощо, тому що фактично це є ніщо інше як підкуп виборців. Благодійністю повинні займатися благодійні організації та приватні меценати, а партії повинні займатися політичною діяльністю. А якщо партії дійсно бажають щиро допомогти людям, будь ласка, нехай це роблять тихо через благодійні організації, а не піаряться на нужді людей.
Як це виглядає в газеті, можна побачити тут http://shevchenko.ua/ua/media/interview/i- Location:Київ
- Mood:
energetic
Profile
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=88.8)
igor_shevchenko- igor_shevchenko
- Website
Syndicate
